Світ

Європейські головоломки. Переговори США та РФ

Європейські головоломки. Переговори США та РФ

Фото: Getty Images Що думають у ЄС про переговори США та Росії

Двосторонній формат переговорів між США та Росією відроджує давні побоювання, що дві держави часів холодної війни самі укладуть угоду. Брюссель пропонує свій план, але в ЄС не всі його схвалюють.

У Європі немає єдиної думки про те, як поводити себе в нинішніх умовах, коли Росія вимагає переговорів із Вашингтоном та НАТО, а безпека ЄС обговорюється без Брюсселя. Поки одні хочуть гарантій для Євросоюзу, інші покладаються на власну зовнішню політику, не бажаючи передавати Брюсселю кермо влади. Ускладнює ситуацію традиційна європейська головоломка: надто багато американського лідерства — погано, надто мало — теж погано. І як поводитися з Росією — неспокійним сусідом та постачальником значної частини енергоресурсів — теж до кінця не зрозуміло. Кореспондент.net розповідає про настрої у ЄС.

 

Гарантії для ЄС

Глава зовнішньополітичного відомства Євросоюзу Жозеп Боррель надіслав листа міністрам закордонних справ ЄС, у якому наполягає на участі європейської сторони у переговорах між США та Росією. У листі дипломат наголошує, що «головна мета має полягати у забезпеченні залучення ЄС до процесу», пише The New York Times.

Боррель також вважає, що базою для проведення переговорів має стати Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), до якої входять 57 членів, а не НАТО.

У своєму листі він пропонує ЄС висунути власні пропозиції щодо безпеки, а також ініціює пряму розмову з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим.

Лист схвалили далеко не всі міністерства закордонних справ, хоча Боррель і пообіцяв «повну узгодженість та координацію з НАТО» при формулюванні європейських пропозицій щодо «контролю над озброєннями та заходами зміцнення довіри та безпеки».

Кожна європейська країна має свої збройні сили та зовнішню політику, і вони неохоче передають повноваження Брюсселю. Деякі вважають, що Боррель намагається поводитися не так, як це передбачено державами-членами.

5 січня Боррель відвідав українські війська на Донбасі. У ході поїздки він заявив, що «ми вже не за часів Ялти», коли великі держави зустрілися у 1945 році, щоб розділити повоєнну Європу. «Європейський Союз — найнадійніший партнер України», — наголосив дипломат, тому він «не може бути глядачем», доки США, НАТО та Росія обговорюють європейську безпеку.

Для когось візит Бореля став ознакою нового інтересу Європи до стратегічної автономії та її бажання бути важливим гравцем у захисті власних інтересів. Інші розцінили його як ризиковану спробу привернути до себе увагу, яка лише продемонструвала неспроможність фактичної ваги Євросоюзу у світі жорсткої сили.

Проте неминучим залишається той факт, що Сполучені Штати та Росія зібралися в Женеві, щоб обговорити Україну та європейську безпеку -без європейців. І коли 12 січня НАТО сяде за стіл переговорів із Росією, Європейського Союзу як інституту там теж не буде, хоча 21 держава є членом обох організацій.

 

Складний момент

І хоча провідні країни ЄС, такі як Франція та Німеччина, проводять власні переговори з Москвою та є повноцінними членами НАТО, очевидно, що президент Росії Володимир Путін вважає, що і НАТО, і Євросоюз підпорядковуються бажанням та рішенням Вашингтона.

Це безмірно дратує європейців у «дуже складний момент у міжнародних відносинах у Європі, безпрецедентний із часів закінчення холодної війни», каже французький військовий аналітик Франсуа Ейсбур. «Це наша безпека, але нас там немає», — наголошує він.

На думку Ейсбура, частково роздратування викликає «традиційна європейська головоломка про те, що надто багато американського лідерства неприємно, і замало — теж неприємно».

Але найменш обнадійливим є те, що європейці задаються питанням про послідовність президента Байдена після невдачі в Афганістані та зміщеннястратегічної уваги на Китай, каже експерт. І вони стурбовані тим, що Байден буде сильно ослаблений після проміжних листопадових виборів,і що Дональд Трамп може знову обійняти посаду президента в 2024 році.

Держсекретар Ентоні Блінкен неодноразово запевняв, що жодні рішення щодо Європи не прийматимуться без європейців, а рішення щодо України не прийматимуться без українців, які теж практично не беруть участь у переговорах. Вашингтон працював над тим, щоб Боррель та інші європейські лідери, які не входять до НАТО, регулярно отримували інформацію.

 

Різне бачення

Але завжди є протиріччя між глобальним баченням Сполучених Штатів, де головною проблемою є Китай, і баченням європейців, для яких Росія є головною проблемою безпеки, зазначає директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард.

Президент Франції Еммануель Макрон підштовхує Європу до того, щоб вона приділяла більше уваги власній безпеці, особливо з огляду на те, що Трамп зневажливо відгукується про НАТО, а Байден дивиться у бік Індо-Тихоокеанського регіону. Але європейці, як і раніше, розходяться в думках щодо того, як поводитися з Росією — неспокійним сусідом і джерелом значної частини їхнього газу та нафти.

Країни Центральної та Східної Європи довіряють у питанні свого захисту та стримування Росії Вашингтону та НАТО, а не Парижу, Берліну чи Брюсселю. А серйозні економічні санкції, якими погрожують у разі просування Росії далі в Україну, завдадуть значно більших збитків європейській економіці, ніж американській, що робить подальші обмеження щодо російського експорту енергоносіїв малоймовірними.

«У Вашингтоні дуже розчаровані тим, що європейці мало що роблять самі, але при цьому скаржаться на те, що роблять США, — каже Леонард. — Байден хоче зосередитись на проблемах XXI століття та Китаї, і йому потрібно, щоб європейці активізувалися чи замовкли».

Минулого тижня високопоставлений французький дипломат визнав, що «до Росії абсолютно різне ставлення всередині ЄС та на решті Європейського континенту».

Проте є і європейська готовність враховувати, що світ загалом і регіон зараз «небезпечніші та мінливіші», тому ЄС має сам подбати про себе. Проте до створення реального підкріплення цих амбіцій ще далеко.

 

Невизначеність у ЄС

Є й нові моменти невизначеності у ключових європейських державах. Так, Макрон постане перед виборцями у квітні, і його переобрання далеко не гарантоване. І в той час як колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель була шановним співрозмовником Путіна — з російською мовою, великим досвідом роботи при владі та німецькою економікою за плечима, — Олаф Шольц, її наступник, є фігурою швидше невідомою.

Шольц — соціал-демократ, його партія завжди виступала за Східну політику, нормалізацію відносин зі Сходом, а також просувала Північний потік-2, спірний (і ще не сертифікований) газопровід, що йде прямо з Росії до Німеччини, минаючи Україну та Польщу.

Тим не менш, Шольц перебуваєв коаліції з антиросійськими Зеленими, до яких належить і міністр закордонних справ Анналена Бербок, а також із Вільними демократами, які також відкрито критикують Росію.

Закликаючи до нарощування обороноздатності Європи, Шольц твердо вірить у НАТО і трансатлантичний союз, зазначає аналітик Ульріх Шпек. Тож Шольц, на його думку, навряд чи порушить будь-який консенсус НАТО.

У новій правлячій коаліції Німеччини «на задньому плані спостерігається баланс сил,і це важливо», каже Шпек. «Шольц повинен мати справу з цією реальністю та європейським парламентом, який все більше і більше злиться на Росію, її ворожість щодо ЄС та втручання у внутрішні справи», — додав він.

Хоча Боррель хоче, щоб в обговореннях брав участь і Євросоюз, зараз переговори ґрунтуються на силі, вважає аналітик. «Тому нині немає сенсу підштовхувати Брюссель до цього. Це бій, у якому вони не можуть перемогти», — вважає він.

Колишній посол Німеччини у США Вольфганг Ішингер бачить цінність у ширших переговорах із Росією, включаючи дипломатичну роль Берліна. «Запобігання конфліктам за допомогою стримування та дипломатії — перевірений та випробуваний рецепт», — наголошує він.

Водночас Ішингер згадав, як запитав «дуже високопоставленого російського чиновника в Москві у 1993 році», як Росія може розвіяти побоювання східноєвропейців. Чиновник відповів: «Що поганого в тому, що наші сусіди живуть у страху перед нами?»

«На жаль, — каже Ішингер, — з того часу мало що змінилося».

Джерело

Залишити коментар